* * *

Ти, серце, змучене коханням і журбою, Терпкими спогадами, буднями, що злі, В твоєму погляді ясніє тінь спокою Вогнем оновленої, княжої землі; Твоє бліде лице, прозоре й усміхнене, З очима темними, що — ласка, біль і гнів, Мов віддихи полей, мов тихий клич для мене, Мов переплески хвиль із теплих берегів. З дзвінкої глибини розлученості й туги До тебе думи шлю, для тебе — порив мій, Німотний літ орлів в блискучі виднокруги, Німотний літ орлів у лагоді нічній.