СМЕРТЬ

Горить понад зорями місяць, як жар, Летять полонинами тіні від хмар, Імлою вкривається заспаний яр. У сяєві ночі на кручі стрімкій Смерека лежить у могилі м'якій, Повалена громом на вічний спокій. Посестри шумлять і поникла трава... На зломанім пні, мов сама нежива, Куняє у думах надута сова.

(1899)