СОНЯШНИКИ

Гарбуз піднімає лапаті дзвоники; Я стану у тінь, загубивши слово, Соняхи, щирі огнепоклонники, Сходу кивають злотоголово. Кладуть без ліку поклони гарячі, Як вигляне сонце в небесні обходини, А потім шушукають про свої невдачі, Про горе капусти й дрібної городини. Які вони рідні, дружні та ближні При доброму вітрі, при всякій погоді! І дивляться соняхи, тягнуться, ніжні, До сонця у небо, до сонця, та й годі! А я посміхнуся: коли б того дива! Я ж бачив учора в саду на алеї Ішла кароока, ішла чорнобрива,— Вони й повернулись від сонця до неї...