ЛІТНЄ

Вже красується, мов жито, світлий сум, Вколосилася зерном моя печаль... Бо навік відбила сонячну красу Молодих очей душі холодна сталь... Повний лебідь з неба зорі розігнав, Срібний лебідь таємниче-сивих хвиль... Хто ж це маки із життя мого украв? Хто ж це дав замість меча холодний біль? Плачуть зорі, вириваючись з пітьми... (...Переможе молодая кров моя!) Плачуть дзвони: «Ти така ж, така ж, як ми!» Їм всміхаюсь: «Ви такі ж, такі ж, як я!..» Вітер влив надії в золоту косу, Познизав в намиста смутку мій кришталь... Бо красується, мов жито, світлий сум, Колоситься вже зерном моя печаль...