ВОЗОВИЦЯ

Що ж, запрягай корівок, Трохиме, пора вирушати! Хмар порідшало, тільки на грецькому темно ще. Як же Всім дощі ці увірились! Стерні давно потонули В буйній отаві. Над шандрою бджоли дзвенять на осонні. Копи давно посіріли й приплюскли, зерно проростає — Важко й навильник тепер од землі одірвати! А потім Довго-довго корови везуть невисоку гарбичку До слободи, що далеко темніє садками. Недавно В Граковій перші «фордзони» повз церкву проїхали. Скільки Їх — п'ять? А кому водити їх випаде? В кого Змалечку син тракторист? Авжеж, не у тебе, Трохиме! Їдуть. Люшні порипують. Трудно ступають корови. Знову спускається дощ... «Хоч ти плач!» І так само минають Дні й роботи, як за часів Гесіода.

1926