| * * * |
|
Душа моя — пустка холодна й німа... Нічого в тій пустці самотній нема: То вітер розвіяв, то хвилі зірвали, То, граючись, діти малі розібрали. Душа моя — дно безджерельне й сухе, Де тільки сіріє каміння важке... Тим сірим камінням колись в мої груди Все били без жалю, жалкуючи, люди. |
| 1906 |