* * *

Не видно берега у сивій млі. За нею, ген — дари і насолоди. І ми забудем давні недогоди, Як рідних гір побачимо шпилі. Далека путь до світлої землі! Таять підступність рифів чорні води, Багато бур і небезпек негоди Збороти мусять наші кораблі. Які ми будем там? Тяжка наруга Серця стоптала нам — і років злих В душі ридає незнищенна туга. Вона зсушила вицвіт дум моїх, І я боюсь країни запашної Не отемнити власною труною.

1931