ДРОЖАННЄ ДУШІ

Так ходила по алеї, та займати я не міг! Чистий ангел-білосніг!.. Млів я, дивлячись на неї, плили сльози з віч моїх, заросив я слідки ніг... Поверталась, усміхалась — та займати я не міг!..     Та й над море сіла, пала — задивилась сумно в даль. Так на мене мала жаль — в шумі моря щось співала, з личка іскрилась печаль і мигтіла, як опаль... То тремтіла, то красніла, то гляділа сумно в даль...     Нагло пирхла щебетушка, вже займати я не міг! А лишила мов на сміх білу шарфу з капелюшка — плили сльози з віч моїх, цілував я слідки ніг... Улетіла пташка біла — вже займати я не міг!