* * *

Ракетою піднісся і упав, Широким ревом прокотивсь додолу Гудок останній. Рушив пароплав, Кормою повертаючись до молу. П'ять-шість хвилин шамкої метушні, Гарячий вибух рухів, слів і ліній — І знову сонце в синій вишині, І друге сонце у безодні синій... Юрба на молі рідшає, і ті, Що залишились, встигли вже забути, Що в безбережній світлій самоті Йде корабель, щоб, може, не вернути.