* * *

Минають дні одноманітні, Скрипучі, як тяжке ярмо; А ми і в червні, як у квітні, Чудес неявлених ждемо. Даремно староста безсонний Наш бупр із кораблем рівняв: Там даль, там синь, там вал солоний. Там пахощі незнаних трав. Там грають золоті дельфіни, Наздоганяючи стерно, Там променисті бризки піни Міцні, як запашне вино. А тут — стіна глуха й нечула Та чорний зарис ґрат німих, І як ледача балагула Трясеться зміна днів нудних. У куряві поштар куняє, Кружляють сотні сонних мух, І серце бідне забуває Про радість, боротьбу і рух. Де буде станція — не знати, Куди дорога — не вгадать, Шкода шукати і питати: Усе мовчить і всі мовчать. Дзвінок співає монотонний, Ніщо ніде не маячить, І тільки староста безсонний Гукає часом: хто це спить? Невже навіки проминуло Те, що приснилось навесні? Спинись, прокинься, балагуло! Дорогу, стіни мовчазні!

1929