| * * * |
|
Уже зоря золоторога, де полинями зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило. На тротуарах не лілеї й не лебединий в небі крик — дзвінка безодня над землею чолом задуманим горить. В поля з пахучої долоні червінці осінь просіва... А десь біжать залізні коні і пахне холодом трава... |
| 1922 |