* * *

Возстала і лик закрила Десниця, набрякла гнівом... Вітри розгорнули крила І крикнули чорним Дивом. Вирує, сурмить повітря, Насовують хмари — обри... Цинобри на спад — не відра, Проллялися цебри цинобри. Здрижали стовпи й колони, Кладуть хмаросяжні мури Такі громохкі поклони, Що чола від них — на цури! Вже холод у душах голих, Вже кроки у вас непевні? А це ж лише перший сколих, Це лиш ворухнувся древній!

1938