ЧАКЛУН

Наболіли деревам за довгий день, Наболіли голови од буйного шуму: Притьмом налягає навратливий вітер! Настала ніч, а чи буде спокій? «Ти, цвіркун, стережи печі, Темних богів, сволоків димних, А я вийду вітер одвертати». Виходить із хати заживний дідок: О горе, горе, не спить земля, Смутно рипить важкий журавель, Вітряк стрясає сухими кістьми, Болісно стогне караката верба, А в неї серце дуплом розколене! Шепче дідок пазуристі слова, Підіймає дідок недобрі руки — Схопити за роги навратливий вітер. Вітер, як бик, видирає роги, Тручає в груди, глузує словами: — Мрець — у гробі, камінь — у морі, А тобі б, старому, нарозумитись Та в дуплавій вербі уякоритись. Там було б тобі хороше стояти, Кігтями-нігтями погрібати, Гнилим порохном пересипати.

1.VII.1934