47-Й РІК

Забулися давно образи, суперечки, Злиденні і напівголодні дні, Та не забуду я, як пінилася гречка І чорногузи гуртувались на стерні. І люди йшли байдуже, мов лелеки, Із косами дідівськими на лан, В полукіпках лишали чорні глеки, І зуби стиснувши, "виконували план". І вдови плакали, кричали діти "папи", А на сніданок — жолуді одні. І в гарбах пнулися скелети-шкапи, Худі, немов колгоспні трудодні. Я не забув мужицькі очі хмурі, Обличчя матерів налякані, тривожні. Коли писали ви, продажні шкури, Про їх життя, щасливе і заможнє.

1956