| * * * |
|
Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! — Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив... Плили хмарини, немов перлини... Їх вид рожевий — уста дитини! Набігли тіні — і… ждуть долини. Пробігли тіні — сумні хвилини: Плили хмарини чужі, далекі... Сліпучі тони — і дика воля! Ой, хтось заплакав посеред поля. Зловісна доля, жорстока доля. Здаля сміялась струнка тополя. Сліпучі тони — й смутні волошки... |
| 1915 |
 |
|
Джерела: Поетика та Дмитро Казани
|