* * *

Читаю душі ваші, наче книги, я І сам цвіту — ридаю, як роса... Ах, на землі одна, одна релігія — Страждань краса. Ви ніжно-стомлені,— троянди зломлені: Ой, не цвісти вам знову, не цвісти. Кричать ножі, серцями в серце встромлені: Зглянись хоч Ти! Ріка біжить, хлюпоче, грається. На ній линяють весни, мов убір... Ви плачете. Вам серце розривається: Людина — звір. О, не тривожтесь так, мої улюблені: Людина — звір, в вас чия ж любов? Ви всі — до храмів храму стежки згублені

(1915)

Джерела: Поетика та Львів-Київ-Токіо