ОЙ НЕ КРИЙСЯ, ПРИРОДО

Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш... А чогось так сичі розридалися в лузі. Твої коси від смутку, від суму вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно, й серце твоє взолотила печаль, що така ти ласкава. А була ж ти — як буря із громом! А була ж ти — як ніч на Купала... Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. Тільки зірка упала... Ой там зірка десь впала, як згадка. Засміялося серце у тузі! Плачуть знову сичі... О, ридай же, молись: ходить осінь у лузі.

1915