СКОРБНА МАТИ

Пам'яті моєї матері

І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами! Поглянула — скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє... Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно! ...людське серце До краю обідніло. ІІ Проходила по полю — Зелене зеленіє... Назустріч учні Сина: Возрадуйся, Маріє! Возрадуйся, Маріє: Шукаємо Ісуса. Скажи, як нам простіше Пройти до Еммауса? Звела Марія руки, Безкровні, як лілеї: Не до Юдеї шлях вам, Вертайте з Галілеї. Ідіте на Вкраїну, Заходьте в кожну хату — Ачей вам там покажуть Хоч тінь його розп'яту. III Проходила по полю, В могилах море мріє — Назустріч вітер віє: Христос воскрес, Маріє! Христос воскрес? — не чула, Не відаю, не знаю. Не буть ніколи раю У цім кривавім краю. Христос воскрес, Маріє! Ми — квіти звіробою. Із крові тут юрбою Зросли на полі бою. Мовчать далекі села. В могилах поле мріє. А квітка лебедіє: О згляньсь хоч Ти, Маріє! IV Проходила по полю... — І цій країні вмерти? Де Він родився вдруге,— Яку любив до смерти? Поглянула — скрізь тихо. Буяє дике жито. — За що Тебе розп'ято? За що Тебе убито? Не витримала суму, Не витримала муки,— Упала на обніжок, Хрестом розп'явши руки!. Над нею колосочки «Ой радуйся!» — шептали. А янголи на небі Не чули і не знали.

(1918)