ПЛУГ

Євгену Тичині

Вітер. Не вітер — буря! Трощить, ламає, з землі вириває... За чорними хмарами (з блиском! ударами!), за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога чи луг), у землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, а на землі боги і храми: о пройди, пройди над нами, розсуди! Й були такі, що тікали в печери, озера, ліси. — Що ти за сило єси? — питали. І ніхто з них не радів, не співав. (Огняного коня вітер гнав — огняного коня — в ночі.) І тільки їх мертві, розплющені очі відбили всю красу нового дня! Очі.

1919