* * *

Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, — знов недуже — О милий брате, — розіп’яте — Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї — мов лілеї — Ростуть прекрасні — ясні, ясні — З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть. Женуть вітри, мов буйні тури! Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим… Я хочу бути — як забути? — Я хочу знову — чорноброву? — Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим! Одбивсь в озерах настрій сонця. І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвете веселка дум… Сум серце тисне: — сонце! пісне! — В душі я ставлю — вас я славлю! — В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум. І сміх, і дзвони, й радість тепла.

(1915)

Джерела: Поетика та Дмитро Казани