СХІДНА МЕЛОДІЯ

Гори багрянцем кривавим спалахнули, З промінням сонця західним прощаючись,— Так моє серце жалем загорілося, З милим, коханим моїм розлучаючись. Геть понад морем, над хвилями синіми В'ються, не спиняться чаєчки білії. Де тебе мають шукати на безвісті, Милий мій, думи мої бистрокрилії? В себе на вежі вогонь запалила я, Любий, твого воріття дожидаючись, Хай він просвітить по морю доріженьку, Щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись. Світе мій! буду тебе дожидаючись, В чорну, смутну фереджію повитая, І посаджу кипарисову гілочку, Буде щодня вона слізьми политая. А як повернешся, я покажу тобі Той кипарис мій в садочку квітчастому, Здійметься він над всіма мінаретами В краї сьому, на мечеті багатому.

1897