ГЕСІОД

І Між неуцтва і між маразму, неначе мухи на листі, виконуємо і не раз ми слова безвольні і пусті. Та я не кину їх на тацю, бо хочу вірити, що от надійде знов любити працю новий ліричний Гесіод! II Куди ти підеш, Україно? Кого питати? Ясно й так! Уся в знаменах, як в жоржинах, ти пружиш нерви, мов Спартак! І, щасна сонцем, на чорнозем виходиш юнню поколінь зросити лірикою прозу перебороти сон і лінь! III Титан би я! Зробив би все я! Титан би я! Та все дарма! На кожнім кроці Одіссея, але ж Гомера і нема! І все ж не кидаю на тацю і глузд, і віру: скоро от надійде знов любити працю оскаженілий Гесіод!