LUCROSA

О. Бургардтові

Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі, Де розум і чуття — все спить в анабіозі, Живем ми, кинувши не Київ — Баальбек, Поодаль від розмов, людей, бібліотек Ми сіємо пашню на неродюче лоно. Часами служимо владиці Аполлону, І тліє ладан наш на вбогім олтарі. Так в давній Ольвії захожі різьбярі Серед буденних справ і шкурної громади В душі плекали сон далекої Еллади І для окружних орд, для скитів-дикунів Різьбили з мармуру невиданих богів.

1921